Скільки наших молитов звучать сумно і нагадують нескінченний перелік питань, турбот чи скарг … Наш погляд спрямований на самих себе і ми запрошуємо Бога. Значно краще було би, якби ми дивились на Бога, говорячи Йому, яким благословенням є для нас Його присутність.
Ми часто молимося в залежності від нашого настрою, розумових підйомів чи падінь, які плутаємо з духовним життям. А що, якби ми молилися вдивляючись в Його Серце? Спробуймо! Адже це Бог полюбив нас і видав за нас свого Сина!
“Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя” – (1 Івана 1, 1). Це речення є справжньою відправною точкою для молитви. Язичники моляться до невідомого, нереального, більш чи менш грізного бога. До бога, за увагу якого слід боротися і заслуговувати його благодаті.
Але Євангелія вчить нас молитись до Бога, який є другом людини, який ніколи не перестає любити, творити і зберігати. Він думає про нас ще до того, як ми думаємо про Нього. “Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого – примирення за гріхи наші.” (1 Ів. 4:10).
Християнська молитва є відгомоном Божого Слова і відповіддю на Божий дар. Ось чому вона завжди має (принаймні повинна мати) похвальний та подячний характер.
Всі новозавітні тексти просякнуті окликами вдячності, прослави та радості, літургійні тексти – це також прояв вдячності Богові за спасіння світу, за Його безумовну любов до людини.
Сама наша молитва не підніметься високо, їй забракне сил. Коли молимось, натхненні Святим Духом, наше серце переживе справжню молитовну радість.
Натхненна Святим Духом молитва допомагає нам просвітити серце, пізнаючи милосердну любов.
Молитва – це завжди насамперед радість від Божої присутності і безмежна вдячність.
Адаптація Тетяни Трачук
